Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка має коротку історію — розпорядження про його створення підписав 26 лютого 1993 року тодішній Представник Президента України в Чернівецькій області Іван Гнатишин на пропозицію діячів культури й мистецтва Буковини з метою гідного вшанування пам’яті видатного українського композитора. Вирішено було розташувати музей в чотирикімнатному помешканні письменника Михайла Івасюка по вулиці Маяковського, 40 у Чернівцях. Володимир Івасюк прожив у цій квартирі недовго — з червня 1971 по серпень 1972 року, переїхавши згодом у Львів. Проте аж до своєї передчасної трагічної загибелі не забував батьківський дім. Саме тут він відсвяткував останній, 30-й, день народження. А свої почуття залишив у прекрасній «Баладі про отчий дім» на вірші незабутнього Ростислава Братуня.

В 1989 році, під час проведення першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута», на будинку було встановлено меморіальну дошку на честь митця. Автор — скульптор Микола Лисаківський. А виготовили дошку на Чернівецькому металоштампувальному заводі на кошти товариства «Оберіг».

Дім на Маяковського, 40 вже за життя молодого композитора, тоді — ще студента медичного інституту, але вже автора надпопулярних «Червоної рути» й «Водограю», приваблював до себе і чернівчан, і шанувальників Володиних пісень з багатьох кінців України. Цей дім славний ще й тим, що в ньому найкращі свої романи й повісті написав батько Володимира Михайло Івасюк. Тож, звичайно, місце для майбутнього музею було вибране точно. На той час у помешканні жили батьки Володимира. Тож вищезгаданим рішенням Чернівецька міська рада повинна була підшукати для них інше житло. Це сталося в квітні 1995 року, на жаль, уже після смерті Михайла Івасюка (помер 5 лютого 1995 року).

13 вересня, в 25-у річницю прем’єри пісні «Червона рута», розпочав функціонувати Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка. Спочатку в особі директора, згодом — головного бухгалтера, заввідділом фондів… Час уже був такий, що важко знаходились бажаючі працювати в музеї, навіть музеї Івасюка. Та й не у всіх причетних до культури початок функціонування нового закладу викликав захоплення. Були проблеми з реєстрацією, зі встановленням майнової приналежності. Тому особливо важила для створюваного музею підтримка й допомога тодішнього начальника облфінуправління Геннадія Кміти та його заступника Тамари Семенович, які допомагали в оформленні документів, а згодом добилися включення в кошторис значної на той час (1996 рік) суми — 5 тис. грн. — на ремонтні роботи, їх проводила фірма «Відродження». До честі будівельників та їх керівника Георгія Іринюка (на жаль, відійшов у вічність у 2000-му році, не доживши до 50 літ), багато робіт було виконано на благодійних засадах.

Один час колектив музею, що складався вже із семи осіб, змушений був працювати в приміщенні Інституту післядипломної освіти, що знаходився неподалік.

І все ж першу свою роботу — виставку «Шкільні роки батька й сина» — музей представив чернівчанам уже в жовтні 1996 року в приміщенні міської дитячої бібліотеки по вулиці Комарова. Експозицію оформили талановиті художники Наталя Ярмольчук і Валерій Гнатюк. Ту виставку відвідало майже 2000 школярів мікрорайону, який і сьогодні позбавлений будь-яких (за винятком ресторану та двох-трьох барів) культурно-розважальних установ.

До 90-річчя з дня народження письменниці Ірини Вільде, з якою обидва — і Володимир, і Михайло Івасюки — підтримували дружні стосунки протягом багатьох років і яка назвала Володимира «найкращим твором» письменника, була відкрита виставка із залученням до музейних експонатів рідкісних книг і автографів із села Веренчанки Заставнівського району Буковини — батьківщини дитинства Ірини Вільде, та Заліщиків на Тернопіллі, де проживала невістка письменниці Антоніна Полотнюк (вона згодом передала в музей двотомник «Сестер Річинських» з автографом Ірини Вільде).

У листопаді 1997 року відзначалось 80-річчя з дня народження Михайла Івасюка. Михайло Івасюк відігравав видатну роль у житті краю як відомий письменник, громадський діяч, учений, фольклорист, педагог. Буковинці ще пам’ятали інтонації його голосу — спокійного, розважливого. Тож у зв’язку з ювілеєм були виділені кошти для оформлення відповідної експозиції. 25 листопада був відкритий меморіальний кабінет Михайла Івасюка. Серед учасників відкриття були письменники Роман Кудлик, Степан Пушик, чернівецькі літератори й учені та доньки Михайла Івасюка Галина й Оксана.

В березні 1998 року відкрито виставку «Красна пісня на всі голоси» — посвяту «Червоній руті». На цей час в музеї вже була своя аудіо-відеотехніка, придбана за рахунок гранту Міжнародного фонду «Відродження», наданого на проведення конкурсу юних композиторів «Мандрівний музика».

Влітку 1998 року в історії музею відбулась ще одна знаменна подія — на місце було повернуто рояль Володимира Івасюка, що з 1993 року перебував в експозиції обласного краєзнавчого музею. У неробочому безнадійному стані, як стверджували майстри. Однак вдалося віднайти справжнього чарівника — скрипкового майстра Володимира Солоджука, і він, оглянувши рояль, пообіцяв, що той зазвучить. Невдовзі так і сталося — 15 липня 1998 року відбулась урочиста презентація Володиного рояля — перші акорди взяла талановита авторка багатьох гарних пісень, співачка й науковець Лариса Бережан.

Саме тоді, нарешті, вдалося закінчити ремонт у помешканні квартири й відділу фондів, проте в жахливому стані залишалось цокольне приміщення, в якому колись був розташований магазин, згодом — підвал-склад. Коштів на це зовсім не було. На той час і згадувані 5000 гривень давно були використані, і решту ремонтних робіт будівельники фірми «Відродження» виконували в борг — з поваги до імені композитора, пісні якого вони любили, до його родини.

Наближалось 50-річчя Володимира Івасюка. І хотілось до цього визначного ювілею відкрити стаціонарну експозицію в музеї. Коштів на це наразі не було. Лише обіцянка від влади надати фінансову підтримку в 1999 році.

Цей період був найскладнішим в історії музею: епоха взаємозаліків, невиплати зарплат, зростання заборгованості по комунальних послугах і оренді приміщення. Замість заробітної плати пропонували горілку й мариновані огірки, замість коштів на експозицію — розводили руками: в державі (!) немає грошей.

Грошей справді не було в більшості, людей. Але була пам’ять про геніального музику й бажання віддячити йому за його пісні. Не було можливості замовити виконання експозиції професійним музейним дизайнерам — такі в Чернівцях не працювали. Звернулись до досвіду інших меморіальних і літературних музеїв, зокрема Одеського літературного, вивчали по слайдах експозиції музеїв Гете і Гайне, туристична фірма «Ренесанс» надала десятки різних путівників та буклетів. Прийшли до висновку, що необхідно зберегти інтер’єр кімнати, в якій жив і працював Володимир у 1971–1972 роках, повністю, частково зберегти інтер’єр кімнати батьків, а останню, найбільшу, виділити для оглядової експозиції про життя й творчість композитора. Ближче знайомство з родиною Івасюків підтвердило правильність вибору: в цьому домі ніколи не зважали на дорогі речі побуту, тут у пошані були інші цінності — книги, платівки, картини, фотографії, частина з яких належала авторству Володимира Івасюка. Як стверджують сучасники й друзі Івасюків, експозиція музею зберігає шарм цієї талановитої родини, дух її.

Відкриття відбулось 4 березня 1999 року, в 50-й день народження Володимира Івасюка, за участю першого складу ансамблю «Смерічка», з яким Володимир співпрацював у 1970–1972 роках, президента Всеукраїнської асоціації естрадних діячів Віктора Герасимова, міністра культури Дмитра Остапенка, відомих українських співаків Павла Дворського, Оксани Савчук, Івана Кавацюка, Ірини Шинкарук.

З того часу меморіальний музей Володимира Івасюка став своєрідним центром популяризації української пісні в її найкращих, найвидатніших зразках, місцем цікавих літературних заходів, конкурсів, концертів, виставок. Музей відвідали гості не лише з України, а й з багатьох країн світу, залишивши в «Книзі відгуків» записи різними мовами, включно японською, нідерландською, чеською.

Не обминають музей і ті, кому пощастило особисто спілкуватися з композитором, — його співавтори, друзі, товариші. Були тут Марія Миколайчук — дружина Івана Миколайчука, Федір Стригун, однокурсники по медінституту й учасники ансамблю Кіцманської середньої школи «Буковинка». Часті гості в музеї — сестри Володимира Івасюка Галина Івасюк-Криса, лікар зі Львова, та Оксана Івасюк — науковець з Чернівців, їхні діти Софія, Володя, Михайлик, чоловіки Любомир Криса і Віктор Павлюк. Відвідини родиною музею — свято для всього колективу.

Та особливо тішить увага молодих людей, які мріють виконувати пісні Володимира Івасюка, — вони приходять сюди за нотами, за консультаціями і просто для того, щоб ближче пізнати цю видатну особистість.

На пам’яті у всіх візит до музею видатного політичного діяча Віктора Ющенка, який був головним спонсором книги спогадів та есе «Володимир Івасюк. Життя — як пісня».

Працівники музею з великою повагою ставляться до всіх, хто допоміг у становленні музею, зокрема, чернівецького міського голови Миколи Федорука, друзів Володимира Василя Бабуха й Василя Стріховича, видавця Ігоря Воронича, журналіста з Тернополя Михайла Маслія та багатьох інших — їх імена на почесному місці в одній з вітрин експозиції.