Спустившись ще трохи вниз вулицею М.Ломоносова ми виходимо на вулицю Руську де знаходяться будівлі «Руської» та «П’яної» церков.
Церква Успіня Пресвятої Богородиці (1820-1821рр, перебудована протягом 1930-1936рр), яка називалася «Руською», тобто українською, оскільки цю на цій вулиці жили переважно русини – українці, які відвідували цю церкву.
Фундатором цього храму був українець Тадей Туркул, буковинський боярин із шанованого давнього роду. З вдячності до Тадея Туркула храм у Чернівцях протягом кількох десятиліть носив ім’я святого Тадея, цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 року, – перша українська громадська організація на Буковині.
Спершу церква мала гостромодний вигляд: 1821 року, коли завершили її побудову, в світі, перешматованому наполеонівськими війнами, царював в архітектурі стиль ампір. У 30-х роках XX століття храм перебудували за проектом доктора Володимира Залозецького. Вже таку, яку ми бачимо й нині.
1961 року церкву, за радянською звичкою, перетворили на склад хімікатів. Старі фрески не витримали такої напруги. Дивом вцілілий іконостас, що зберігався в Миколаївській дерев’яній церкві, повернувся на своє місце 1990 року, коли храм знову повернули греко-католицькій громаді міста.
Трохи далі впадають в око оригінальні «кручені» куполи нової Свято-Миколаївської церкви, яка була зведена 1939 року. Архітектури культової споруди відтворює національний румунський стиль неороминеск. Прототипом оригінального вирішення скручених бокових бань храму стала архітектура церкви в Куртя-де Арджеш — місці останнього спочинку румунських королів.
На виготовлення іконостасу, було оголошено конкурс, в якому перемогли бухарестський художник Пауль Молда (іконописець) та скульптор Григорій Думітреску-Ловендаль, який виконав роботи по дереву.
Тринадцять вітражів виконав ще один житель Бухареста, художник Кірович, а каркаси для них спорудив чернівчанин Вільгельм Свідерський. Огорожу виготовив чернівчанин Олександр Манковський за проектом архітектора Вірджила Іонеску.
З Трансільванії привезли до церкви два дзвони: вагою в 948 та 592 кілограми. «Голосові зв’язки» храму вперше дали себе почути 2 листопада 1938 року в дзвіниці, яка будувалася під керівництвом Теодора Огоновського. 6 грудня 1939 року собор було освячено.
В народі вона зветься «П’яна церква», про її «кручені» куполи ходять легенди.
Звідси ми знов піднімаємося на вул. О Кобилянської, в кінці якої можна побачити два відроджених народних дома: Польський та Німецький…